Додати в закладки
Як часто ви звертаєтесь до органів виконавчої влади?

Галерея

Начало каталога » » Артемівський район » Загальні відомості про район
Гордість району


Артемівський район Донецької області


Артемівський район розташований в північно-східній частині Донецької області і межує на сході з Луганською областю, на південному заході з Краснолиманським районом, на заході із Слав’янським та Костянтинівським районами, на північному сході з м. Горлівка та з півдня з Шахтарським районом.

Адміністративний центр району розташований в м. Артемівську , сполучення якого з обласним центром м. Донецьком, здійснюється залізничним та автомобільним транспортом. Майже всі населені пункти району мають автобусне сполучення з районним центром. Загальна територія району становить 1770 кв. км.

Територія Артемівського району розташована в межах Донецького кряжу. Поверхня підвищена. Місцями висота досягає 250 метрів над рівнем моря. В геоморфологічному відношенні район становить собою плато, розрізане балками, ярами та долинами малих річок.

На території району протікає значна кількість річок, багато ставків та водоймищ. По території району протікає р. Бахмутка довжиною 86 км, площа басейну становить 1680 кв.км. По своєму режиму річка відноситься до типу рівнинних, переважно снігового поповнення.
В кліматичному відношенні Артемівський район відноситься до теплого недостатньо-зволоженого району Донецької області.

Клімат помірно-континентальний. Самі холодні місяці року – січень і лютий (середня температура мінус 6-8 Со). Максимальна глибина промерзання ґрунту 80 см, мінімальна 27 см. Самий теплий місяць – липень (+20, +25Со). Середньорічна кількість атмосферних опадів рівна 500 мм. З них більша частина випадає в теплий період.

Артемівський район багатий корисними копалинами, такими як поварена сіль, доломітами для металургії, вогнетривкими глинами, глинами тугоплавкими, пісок формований, гіпс, піщаник, крейда та цеглово-черепична сировина.

Артемівський район являється одним із найбільших соледобувних районів в Україні.
В межах району експлуатується 2 великих місце відроджень повареної солі: Артемівськ та Ново–Карфагенне. Загальновідомими являються Часово- Ярське місце відродження вогнетривких глин та Сіверське місце відродження доломітів для металургії.




Історія заселення та територіально-адміністративний поділ.

У X-XII століттях Бахмутські степи були зайняті самим потужним об’єднанням донецьких половців (куманів, кипчаків). Довше за всіх ханів ними правив хан Шарукан Старий. Деякі історики вважають, що його ставка знаходилася в долині р. Бахмут. С.О. Плєтньова у книзі «Кам’яні половецькі зображення» вказала на велику кількість половецьких статуй саме тут.

Понад 150 років половці постійно здійснювали набіги на поселення східних слов’ян. Великі військові походи проти хана Шарукана та його війська були здійснені у 1098 та у 1113 роках великим київським князем Володимиром Мономахом.

У 1897 р. кам’яне зображення хана Шарукана у візантійських військових шатах знайшов поблизу станції Ступки генерал-лейтенант артилерії М.Є. Бранденбург, який перевіз знахідку до Імператорського історичного музею у Москві.

У ХIV-XVII століттях донецький степ не був у повному розумінні «диким полем», бо тут періодично знаходилися запорізькі, донські та слобідські козаки.

Відомо, що ще в 1500 – 1505 роках слобідські козаки несли сторожову службу на Дінцю, а в 1524 році дяк Тюфякін проводив їх «ревізію».

Виникнення поселень в районі с.Дронівка було пов’язане із необхідністю захисту південних кордонів Російської держави. Московський цар Іван ІV(Грозний) запровадив цілу низку Донецьких сторож, до складу яких входила і Бахмутська сторожа. В архівних документах (розпис Донецьких сторож) Бахмут, як сторожа, вперше згадується в 1571 році. Кількісний склад сторожі був невеликий. Згідно з архівними документами, на Бахмутській стороні стояли шість чоловік, яких присилали з Путивля і Рильська. Охоронці сторожі стежили за татарськими перелазами вверх по річці Донець.

Подальша доля острогу-фортеці Бахмут і заселення Бахмутського краю пов’язана безпосередньо з видобутком солі. Аполлон Скальковський, начальник статистичного бюро Катеринославської губернії, кореспондент статбюро МВС Росії, один із перших дослідників історії Новоросії, у першій половині ХІХ століття, писав, що видобуток солі у Торі почався у 1675 р. На прохання Ізюмського козачого полку тут був заснований «Соляний городок».Потім на правій стороні Дінця на мілководній річці Бахмут маяцькі, торські та ізюмські козаки знайшли соляні джерела, викопали колодязі й заснували слободу. До них «наездом» для солеваріння приходили донські козаки із Ямполя та Сухаревської станиці. Сухаревські козаки «соль на Бахмуте варили и от неприятеля отпор делали» ще в 1683 році.

На розвиток Бахмутського краю великий вплив мали зміни в адміністративно-територіальному поділі Росії, які відбувалися на протязі тривалого часу. У зв’язку з цим Бахмутський край в різні часи входив до складу різних губерній Росії, в т.ч. до складу Воронезької, Новоросійської, Азовської, Катеринославської губерній. Незважаючи на це край розвивався і відігравав важливу роль в економічному, культурному та духовному житті півдня Росії.

Спочатку в 1708 році за Указом царя Петра І в Росії було засновано 8 губерній, в т.ч. Азовську, яка займала територію від Пензи до Правобережжя Дніпра, і від Полтави та Києва до Азовського моря.

Велике значення в освоєнні цих південних територій Росії відіграли переселенці: серби, словени, болгари та греки.

Сербські офіцери І. Шевич та Р. Депрерадович, які служили Австро-Угорській імператриці Марії Терезії звернулися до Російської імператриці Єлизавети про дозвіл на перехід у підданство та переселення до Росії.

Указом від 23 травня 1753 року імператриця Єлизавета прийняла до Росії сербських офіцерів Івана Шевича та Райко Депрерадовича з людьми і поселила їх на правому березі Дінця в 45 верстах від Старої Української лінії зі штаб-квартирою у Бахмуті. Отримавши звання генерал-майорів, Шевич і Депрерадович створили 2 гусарські та 2 пікінерські полки. Бахмутський козацький полк увійшов до нового військово-територіального утворення. Переселення сербів та валахів Шевича і Депрерадовича потребувало вільної землі. Єлизавета і Сенат вирішили, що «довольно обоим им для их поселения состоящих от Бахмута места кои не менее как верст на сто простираются».

Серби створили військові поселення-роти: Серебрянка – 1 рота, Красний яр – 2, Верхнє – 3, Вергунка – 4, Привільне – 5, Кримське – 6, Нижнє – 7, Підгорне (Слов’яно-Сербськ) – 8, Жовте – 9, Кам’яний Брід – 10, Черкаське – 11, Хороше – 12, Калинівка – 13, Троїцьке – 14, Луганське – 15 і 16 роти. 11 рот були на Дінці, 5 – на річці Лугань.

Архієпископ Гавриїл Розанов писав, що у 1837 році із тих сербів, що переїхали з Австро-Угорщини в живих залишився у бахмутському повіті тільки 100 – річний поручик Мелутінов (його прізвище є серед авторів Указу імператриці Катерини у 1767 році. Дивись книгу С.Й. Татаринова, Н.О. Тутової «Нариси історії самоврядування в Бахмуті і повіті у ХVIII – ХХ століттях»).

«Чтобы увековечить память доброго дела предпринятого Правительством по воле провидения», була відбита пам’ятна медаль «NOVA SERBIA».

В цей час на новозаселеній території півдня Росії вводяться воєнно-адміністративні одиниці: Нова Сербія, Слов’яно-Сербія та Новослободський козачий полк.

Слов’яно-Сербія займала територію від Бахмуту до Лугані.

22 березня 1764 року Катерина ІІ видала Указ про заснування Новоросійської губернії, до якої ввійшли і Слов’яно-Сербія з Бахмутом. Новоросійська губернія існувала з 1764 до 1775 року.

14 лютого 1775 року із території Новоросійської губернії була виділена Азовська губернія. До неї увійшли Бахмутський край і Тор. Бахмутский козацький полк, в якому здавна служили навколишні жителі, був перейменований в Луганський пікінерський полк. З поселених піхотних сербських полків створили Дніпровський (біля Дніпра) та Донецький (на Міусі) полки.

10 жовтня 1786 року Катерина ІІ ліквідувала Азовську та Новоросійську губернії. В 1795 році створюється Катеринославське та Вознесенське намісництво. 12 грудня 1796 року імператор Павло І ліквідував Катеринославське, Вознесенське намісництво і Таврійську область (Крим) та поновив Новоросійську губернію до складу якої увійшло 12 повітів(серед них і Бахмутський).

В 1802 році Новоросійська губернія була поділена на три частини. З її складу було виділено Катеринославську, Таврійську та Миколаївську (з 1803 року – Херсонську) губернію. Бахмутський повіт ввійшов до складу Катеринославської губернії.

З перших років радянської влади територія Донецької області стала поступово виділятися в самостійну адміністративно-територіальну одиницю.

5 лютого1919 року Раднарком України прийняв декрет „Про створення Донецької губернії”, в якому говорилося: „У звязку з особливим значенням Донецького басейну створюється тимчасова адміністративна одиниця із Бахмутського та Славяно-Сербського повітів Катеринославської губернії”.

У березні 1923 року уряд України прийняв нову систему адміністративно-територіального поділу|поділу| республіки. Найбільш крупними адміністративними одиницями залишалися губернії, а повіти і волості були замінені округами і районами. На підставі постанови|постанови| ВУЦВК від 7 березня 1923 року «Про| адміністративно-територіальний поділ|поділі| Донецької губернії» було утворено 7 округів: Бахмутський (з 1924 року – Артемівський), Луганський, Маріупольський, Старобельський, Таганрозький, Юзівський
(з 1924 року – Сталінський) і Шахтинський.

У складі Бахмутського округу з окружним центром в місті Бахмуті був утворений і Бахмутський район, а з 1924 року він був перейменований в Артемівський.

З 1923 року Бахмутський район було поділено на 3 волості: Бахмутську, Покровську і Званівську, до складу яких входили 23 сільські ради: Забахмутська, Малоіллінівська, Василівська, Михайлівська, Радивонівська, Покровська, Серебрянська, Івано-Хрещенська, Зайцівська, Боголюбівська, Званівська, Клинівська, Кодемська, Богданівська, Прівольська, Ново-Олексіївська, Переїзднянська, Кузьминівська, Карпівська, Карлівська, Григорівська, Миколаївська, Парасковіївська.

Згідно підсумків демографічного перепису Донбасу 1923 року в районі було 79 населених пунктів, населення складало – 37394 людини, з них грамотних – 8731 людина. Чоловіків – 15177 чоловік, грамотних, – 6142.
Жінок – 15890 чоловік, грамотних, – 2589.

Всього господарств на території району – 5576.

Тоді ж в 1923 році відбулися вибори органів влади – Бахмутського районного виконкому Рад|, селянських і червоноармійських депутатів.

Структура і штати виконкому були визначені постановою ВУЦВК від 9 травня 1923 року.

Згідно адміністративно-територіального поділу 1926-1932 років до складу Артемівського району вже входить 27 сільських рад.

У другій половині 20-х років активно йде перейменування населених пунктів. Їм все частіше привласнюються імена діячів комуністичної партії і Радянської держави, міжнародного комуністичного руху, особливо воно активно проходить в 1927-1928 роках на честь 10-х річниць Жовтня. На карті району з'явилися такі назви: Чубарівка, Кірове, ІІІ-й Інтернаціонал, Ворошилівка, Петровське, Лібкнехт, Урицьке і ін.

На підставі постанови Презідіума ВУЦВК і Ради Народних Комісарів УРСР від 4 квітня 1932 року територія Артемівського району була приєднана до Артемівської міськради «в порядку приєднання сільських місцевостей до міст» і у зв'язку з «великим промисловим значенням і перспективами розвитку».

А перед війною Артемівський район знов був відновлений.

У зв'язку з тим, що Артемівський район, що входив до складу Артемівської міськради, мав на своїй території 32 ради, 83 колгоспи і 4 радгоспи, що ускладнювало керівництво районом і в цілях поліпшення керівництва сільським господарством, постановоюСталінського облвиконкому від 25 вересня 1938 року територія Артемівської міськради була розукрупнена і виділений Ямський район зцентром в селі Яма.

До складу знов створеного Ямського району були включені наступні сільські ради|поради: Ямська, Дронівська, Різниківська, Ворошилівська, Званівська, Переїзднянська, Миколаївська, Никифорівська, Кирівська, Василівська №2, Берестівська, Яковлівська. Зі складу Лисичанського району Ворошиловградської області були виділені три сільради: Івано-Дарївська, Чубарівська, Серебрянська і приєднані до Ямського району.

У 1959 році Ямський район був ліквідований, а його територія приєднана до Артемівського району.

У роки Великої Вітчизняної війни територія області і району з жовтня 1941 року по вересень 1943 року була тимчасово окупована німецько-фашистськими загарбниками. Особливих змін в адміністративно-територіальному поділі в цей період не відбулося, за винятком деяких перейменувань: Сталінська область почала іменуватися Юзівською, Артемівськ – Бахмутом. Були повернені старі назви деяким селам району. Після|потім| звільнення області довоєнний адміністративно-територіальний поділ було відновлено, населеним пунктам були повернені колишні найменування.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року у зв'язку з укрупненням сільських районів до розмірів виробничих колгоспно-радгоспних управлінь замість тих, що існують в Донецькій області 28 районів було утворено всього 9. В їх числі і Артемівський. Територія знов утвореного району була достатньо велика, вона включала не тільки колишню територію району, але і смт Корсунь, Новолуганське, сільради Дзержинського і Константинівського районів, Кодемську сільську раду – Горлівського міськвиконкому, Калинівську і Новогригорівську сільські ради – Дебальцевського міськвиконкому, Малоорловську сільську раду– Єнакіївської міськради.

Але такий адміністративно-територіальний поділ проіснував зовсім недовго і 4 січня 1965 року Указом Президії Верховної Ради УРСР «У зв'язку з об'єднанням обласних промислових і обласних сільських рад депутатів трудящих Українською РСР і враховуючи пропозиції про розукрупнення районів – був затверджений Артемівський район (центр – м. Артемовськ) у складі м.Яма Краснолиманської міськради, Луганської селищної ради і Василівської, Володимирівської, Григорівської, Зайцівської, Калинівської, Клинівської, Кодемської, Красненської, Новогригоровської, Оріхово-Василівської, Парасковіївської, Покровської і Семигірської сільських рад Артемівського району, Васюківської, Верхньокам’янської, Званівської, Різниківської, Роздолівської і Серебрянської сільських рад Слов'янського району. Саме він став основою для формування нинішньої адміністративно-територіальної одиниці.

Наприкінці 80-х – початку 90-х років були розукрупнені деякі території сільських рад|порад| і створені нові – Яковлівська, Опитненська, Дронівська, Бахмутська і Никифорівська сільські ради.

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

Новини
16.02.2019
Зустріч з воїнами –афганцями
16 лютого депутати Бахмутської районної ради прийняли участь у традиційній зустрічі членів Світлодарської міської спілки ветеранів  Афганістану. Розпочався захід з мітингу, під час якого присутні...
Деталі >
15.02.2019
Засідання постійної комісії з питань економічної політики, бюджету і фінансів районної ради
15 лютого пройшло засідання постійної комісії з питань економічної політики, бюджету і фінансів Бахмутської районної ради. Крім листів місцевих рад, установ та організацій району щодо виділення коштів...
Деталі >
12.02.2019
Шановні воїни-інтернаціоналісти!
  15 лютого ми відзначаємо урочисту та скорботну дату - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. День, коли ми з повагою та вдячністю звертаємося до усіх військовослужбовців,...
Деталі >
25.01.2019
Квартири для дітей-сиріт
  25 січня пройшло засідання позачергової 23 сесії Сіверської міської ради. Наприкінці 2018 року до комунальної власності міської ради із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст...
Деталі >
25.01.2019
Засідання постійної комісії з питань комунальної власності, ЖКГ і промисловості
  25 січня пройшло засідання постійної комісії з питань комунальної власності,   ЖКГ і промисловості Бахмутської районної ради. Під час засідання комісією було розглянуто листи установ,...
Деталі >
Фотогалерея